Скельний Галицький Свято-Миколаївський чоловічий монастир

розміщено в: Найближчі події | 0

Скельний Галицький Свято-Миколаївський чоловічий монастир

Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир знаходиться на північно-східній околиці села Галиця Сокирянського району Чернівецької області, у верхній частині стрімкого схилу правого берега Дністра, на висоті 120 м над рівнем Дністровського водосховища.

Монастир розташований у природних печерах вапняних скель Галицького яру, вздовж правого, крутого схилу Дністровського каньйону, які утворилися у глибоку давнину внаслідок дії природних стихій.

Історики вважають, що ще в 9 столітті до н. е. тут існувало дохристиянське святилище. Ієрогліфи на стінах скель лише підтверджують здогади, що першими мешканцями тут були язичники.

А за доби, коли ці землі входили до складу Київської Русі й русичі прийняли християнство, у гротах оселилися ченці. Вже в давньоруську епоху тут був утворений скит, який згадується в письмових джерелах під назвою скит Галиця. Виникнення першого православного скиту датують XIII століттям.

Обживаючи нову обитель, ченці піддавали гроти архітектурній обробці та доповнювали печерний комплекс штучними скельними приміщеннями. Тепер тут налічується понад 20 природних, штучних та змішаних за походженням порожнин.

З плином часу давньоруське поселення запустіло.

У кінці XVIII століття турки виявили потаємний скит і повністю його спустошили. Налагодити тут життя не вдалося і монастир незабаром закрився. Але святе місце не пустувало. У дні церковних свят сюди приходили мешканці з навколишніх сіл, молилися, а запалені свічки прикріплювали до скель.

За переказами, в ніч з 8 на 9 травня 1820 року, троє рибалок, що пливли у човні по Дністру, побачили, що в небі над Галицьким скитом яскраві зірочки зібралися у вигляді вогняного хреста і довго сяяли серед тихої ночі. Вранці вони розповіли про знамення священику села Непоротове. Того дня було церковне свято на честь перенесення мощей святого Миколая Мирлікийського у Барі. До сільського храму зібралися люди і пастир переказав їм усе.

Після цього до печерної церкви, колись освяченої в ім’я святого великомученика Георгія Побідоносця, звершили хресний хід, який став потім щорічною традицією.

У кінці XIX століття колишній Галицький скит відвідав подільський єпископ. За його розпорядженням приміщення обителі поновили, плануючи її відродити, але заселення ченців не відбулося. Лише у 1930-х рр. монастир ще раз поновили та відкрили на кошти румунського королівського дому.

У 1940 році обитель було закрито через включення Північної Буковини до складу Радянського Союзу. Водночас, місцеву церкву, а особливо братію «Галицького скита», очікували надзвичайно сумні часи. За свідченням старожилів, в один з ранків 1944 року більшість насельників обителі у спідніх білих сорочках вивели на берег Дністра, і розстріляли. З 1948 року монастир повністю занепав.

У 1950-х рр. стався обвал скельної породи, який пошкодив споруди обителі.

Після періоду радянізації, монастир відновив свою роботу. У січні 1999 року ченці Іоанно-Богословського Хрещатицького монастиря вирішили відродити обитель у Галиці. Тут же, на руїнах монастиря, вони провели першу службу. Пізніше, до них приєдналося ще двоє монахів та двоє послушників, які до сьогоднішнього дня служать, працюють та займаються відбудовою монастиря.

Протягом минулих століть більшість приміщень монастиря зроблені вручну, прибудовані зовнішні стіни, сходи і тераси з переходами та арками. Сьогодні ж тут можна побачити численні ніші, гроти та невеликі печерки у вапняковій скелі, головним чином карстового та ерозійного походження. Переважна більшість з них штучно оброблені та пристосовані під келії ченців. У найбільшу порожнину, що має ширину 4 м, довжину до 8 м і висоту до 3,5 м, вбудована монастирська церква.

Монастир уже має два печерних храми – старовинний святого Миколая (колишній святого великомученика Георгія) та новий прп. Антонія Великого (2003), низку пристосованих під келії і трапезну печер, невеликий корпус. Келії на території монастиря древні. Крім великого Миколаївського храму в монастирі є й «мініатюрна» церква – тут моляться послушники.

За монастирем, на стрімкому схилі правого берега Дністра знайдена перша печера. Тут також розташована печера, яку називають печерою Самітника. Саме в ній, праворуч від входу, у підлозі видовбана скельна гробниця – гріб, довжиною 1,7 м.

На протилежному від монастиря боці знаходиться, так звана «Галицька стінка». Це яскравий взірець того, як виглядало місце до появи монастиря та в перші століття свого існування. Тут такі ж карстові каверни, ніші, які інколи переходять в гроти і невеликі печери.

Залишити відповідь