Скельний Галицький Свято-Миколаївський чоловічий монастир

Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир знаходиться на північно-східній околиці села Галиця, у верхній частині стрімкого схилу правого берега Дністра, на висоті 120 м над рівнем Дністровського водосховища.

Монастир розташований у природних печерах вапняних скель Галицького яру, по правому, крутому схилу Дністровського каньйону.

У глибоку давнину, внаслідок дії природних стихій, у місцевій вапняковій породі утворилося чимало гротів.

Історики вважають, що ще в 9 столітті до н.е. тут існувало дохристиянське святилище. Ієрогліфи на стінах скель лише підтверджують здогади, що першими мешканцями тут були язичники.

А за доби, коли ці землі входили до складу Київської Русі, й русичі вже прийняли християнство, у гротах оселилися ченці. Вже в давньоруську епоху, тут був утворений скит, який згадується в письмових джерелах.  І називався він – скит Галиця.  Виникнення першого православного скиту на місці монастиря відносять до XIII століття.

Обживаючи нову обитель, ченці піддавали гроти архітектурній обробці та доповнювали печерний комплекс штучними скельними приміщеннями. Тепер тут налічується понад 20 природних, штучних та змішаних за походженням порожнин.

З плином часу давньоруське поселення запустіло. Його естафету прийняло село Непоротове, яке розташоване за 2 км на північний захід від монастиря та документально відоме з 1447 року. Як Непоротівський хутір виникло, у свою чергу, с. Галиця (південний захід обителі).

У кінці XVIII століття турки виявили потаємний скит і повністю його спустошили. Налагодити тут життя не вдалося і монастир незабаром закрився. Але святе місце не пустувало. По церковним святам сюди приходили мешканці з навколишніх сіл, молилися, а запалені свічки прикріплювали до скель.

За переказами, в ніч з 8 на 9 травня 1820 року, троє рибалок, що пливли у човні по Дністру, побачили, що в небі над Галицький скитом яскраві зірочки зібралися у вигляді вогняного хреста і довго сяяли серед тихої ночі. Вранці вони розповіли про знамення священику Непоротова. Того дня було церковне свято на честь перенесення мощей святого Миколая Мирлікийського у Барі. До сільського храму зібралися люди, і пастир переказав їм усе.

Після цього до печерної церкви, колись освяченої в ім’я святого великомученика Георгія Побідоносця, звершили хресний хід, який став потім щорічною традицією.

У  кінці XIX століття колишній Галицький скит відвідав подільський єпископ. За його розпорядженням приміщення обителі поновили, плануючи її відродити, але заселення ченців не відбулося. Лише у 1930-х рр. монастир ще раз поновили та відкрили на кошти румунського королівського дому.

У 1940 році обитель було закрито через включення Північної Буковини до складу Радянського Союзу. Водночас, місцеву церкву, а особливо братію «Галицького скита», очікували надзвичайно сумні часи. За свідченням старожилів, в один з ранків 1944 року більшість насельників обителі у спідніх білих сорочках вивели на берег Дністра, і розстріляли. З 1948 року монастир повністю занепав.

У 1950-х рр. стався обвал скельної породи, який пошкодив споруди обителі.

Після періоду радянізації, монастир відновив свою роботу. У січні 1999 році ченці Іоанно – Богословського Хрещатицького монастиря вирішили відродити обитель у Галиці. Тут же, на руїнах монастиря, вони провели першу службу. Пізніше, до них приєдналося ще 2-є монахів та 2-є послушників, які по сьогоднішній день служать, працюють та займаються відбудовою монастиря.

За минулі століття більшість приміщень зроблені  вручну, прибудовані зовнішні стіни, сходи і тераси з переходами та арками.

Сьогодні ж тут можна побачити численні ніші, гроти та невеликі печерки у вапняковій скелі, головним чином карстового та ерозійного походження. Переважна більшість з них штучно оброблені та пристосовані під келії ченців. У найбільшу порожнину, що має ширину 4 м, довжину до     8 м і висоту до 3,5 м, вбудована монастирська церква.

Монастир уже має два печерних храми – старовинний святого Миколая (колишній святого великомученика Георгія) та новий прп. Антонія Великого (2003), низку пристосованих під келії і трапезну печер, невеликий корпус.

До речі, келії на території монастиря древні. Позаду монастиря розташована печера, яку називають печерою Самітника. А окрім великого Миколаївського храму в монастирі є й «мініатюрна» церква – тут моляться послушники.

На протилежному від монастиря боці знаходиться, так звана «Галицька стінка». Це яскравий взірець того, як виглядало місце до появи монастиря та в перші століття свого існування. Тут такі ж карстові каверни, ніші, які інколи переходять в гроти і невеликі печери.

На стрімкому схилі правого берега Дністра знайдена перша печера

Тут знаходиться і «печера Самітника». Саме в ній, праворуч від входу, у підлозі видовбана скельна гробниця – гріб, довжиною 1,7 м.

Старообрядницька Святомиколаївська церква с. Білоусівка та церква Святої Покрови Богородиці с. Грубна

На території Білоусівської сільської ради побудована Старообрядницька Білокриницького согласія Миколаївська церква. Дерев’яна,  на кам’яному фундаменті, прямокутна у плані. Складається із орієнтованих по поздовж вісі квадратних бабинця, нави і вівтаря.  Стіни інтер’єру розмальовані олією.

Наприкінці ХVІІІ ст. гнані і переслідувані за свою віру прихильники і послідовники руської православної старообрядницької церкви подалися з Росії шукати притулку на окраїнах Руських земель. Перед одними проліг шлях до Сибіру, інші подалися на Придунайські землі, у Молдавію і Бесарабію. Так у нашому краї з’явилися «кацапи – старовірці» (м. Сокиряни, с. Грубна і с. Білоусівка).

Віруючі старообрядці таємно збиралися на моління по домівках. Деякий час їх називали „безпопівцями”, так як для відправлення служби не було попа. Старообрядці таємно сходились на моління у так звану „стодолу”, яка була побудована на обійсті Дякова Єремія на благодійні кошти громади та батька і сина Лінькова Мартина і Василя.

У 1930 році до даної споруди був добудований алтар, а через три роки добудовано дзвіницю.

У 1936 році будівництво церкви було завершено і були офіційно поставлені старообрядні хрести. Урочисто церква старообрядців була відкрита 22 травня 1936 року на честь святого Миколи Чудотворця.

Старообрядницька церква Святої Покрови Богородиці с. Грубна Церква побудована в 1805 році на території Грубнянської сільської ради.

Дмитрівська церква та дзвіниця с. Білоусівка

1769 році у Білоусівці почали зводити церкву на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського. За іншими даними, будівництво почалося ще в 1764 році, але через несприятливе становище і фінансові труднощі, будівництво затрималося.

За своїм виглядом, церква повторює характерну для Буковини композиційно-просторову схему тризрубного безверхого храму.

Дзвіниця поставлена на захід від церкви, дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна, каркасна, четверик на четверику. Пам’ятник являє зразок дерев’яної народної архітектури, приклад будівель архаїчного типу, поширених на Буковині в XVIII-XIX ст.

На сьогоднішній день церква являється пам’яткою історії і архітектури державного значення.

Залишити відповідь